Як першачку адаптуватися до шкільного життя. Поради психолога

Якщо дитину примушувати щось робити, треба розуміти, що в неї завжди дуже багато протестних проявів...

Школа - це перш за все місце, де культивується гуманізм і повинно переважати спонукання інтересу дитини. Саме спонукання інтересу до отримання знань, а не впихування, “насильницьке годування” цими знаннями. Якщо дитину примушувати щось робити, треба розуміти, що в неї завжди дуже багато протестних проявів. Якщо примушувати, вона прагнутиме ухилитися, зробити щось навпаки. Коли йде придушення, а не співпраця, тоді дитина зростає не дуже щасливою, деформованою.
На Заході тоді віддають дитину до школи, коли вона лівою рукою може дістати праве вухо, через голову. Може це зробити – значить, фізично вона вже розвинена. Це найпростіше. А взагалі краще включити інтуїцію і подивитися, що в 6 років шкільна освіта, за великим рахунком, нікому не потрібна. При радянській системі діти приходили до школи в 7 років. І була розвинена наука, виробництво, вигравали міжнародні олімпіади. І зараз ті діти, хто пішов в семирічному віці до школи, і тут і на Заході є цілком успішними людьми. Припустимо, дитина піде в 6 років до школи, вона її на рік раніше закінчить. Ну і що? Це абсолютно не має ніякого значення в майбутньому. Вона все одно своє життя проживе так само. Розумніше і щасливіше вона точно не буде.
Діти можуть і дві години займатися улюбленою справою і нікуди не відволікатися. Інша справа – як в процесі уроку розподілити цю інформацію, поділити на загальноінформаційну частину, ігрову, розвантажувальну. Урок припускає взаємне спілкування. А не “сидіть отак ручка на ручку і не заважайте вчителю”. Звичайно, вони тоді звіріють через 20 хвилин. У них же згустки енергії. І коли їх примушують бути хорошими хлопчиками або дівчатками – це зневага реальністю. Адже насправді діти більш активні, ніж їм пропонують бути на уроках. Якщо педагог більш-менш прогресивної спрямованості, то він з дітьми захоплено розмовлятиме, цікавитиметься їх думкою, включатиме якісь ігрові форми, що робить урок достатньо цікавим і привабливим. Але для цього потрібен талант, здібності педагога.
Бажано, щоб батьки готували дітей до школи не стільки шляхом натаскування їх знаннями, навчанню англійської мови, наприклад. Коли дитині буде потрібно – вона вивчить - в 15, 16 або 17. Примус до чогось і придушення реальних можливостей, реального інтересу в рамки програми не призводить до покращення знань. А якщо і призводить, то за це якимсь чином доведеться платити, і платити серйозно зрештою. Тому, з боку батьків найбільш розумно буде готувати дитину, забезпечуючи її психологічну безпеку. Готувати за допомогою підтримки, похвали, заохочення. Краще не помітити невдачу, ніж не похвалити успіх. Існують якісь речі, які пов`язані з успіхами дітей на дошкільному або шкільному етапі, їх обов`язково треба помічати, відзначати. Не потрібно грузнути в порівняннях – один хлопчик хороший, а ти поганий. Тоді самооцінка у дитини відразу впаде. Вона подумає, що є інакою, нехорошою.
Як правило, дітей порівнюють, дітей карають. Карають за те, що сказав правду. Дитина сказала правду, що одержала двійку, наприклад, за те, що розбила вікно, побилася з приятелем. Замість того, щоб вступити в діалог, дізнатися, що там за двійка, що за події їй передували, батьки вдаються до покарання. А вже наступного разу дитина цю правду просто приховає і контакт буде порушений. Необхідно знайти правильний баланс між покаранням і підтримкою, у бік підтримки, звичайно. Не можна тільки карати, хоча є такі “караючі” батьки. Від своєї нечутливості, жорстокості або просто тому, що батька його батько теж бив, і він виріс успішним і тепер вважає, що за одного битого двох небитих дають.
Найкраще, що ми можемо зробити для своїх близьких і дітей, зокрема, – це нічого для них не робити, а дозволяти їм робити самим. Тоді вони набувають навиків соціальної спроможності. Допомагати можна, але не підміняти. 

Євген Кордонець,

психолог

УНІАН в Google News