Діти-сироти в Україні страждають через насильство

Дітей регулярно б`ють залізними прутами, морять голодом, прив`язують до батарей, гвалтують і навіть «здають напрокат» педофілам, а якщо діти скаржаться, то їх арештовує міліція...

Порушення прав людини в Україні є одним з актуальних питань сьогодення часу. Припинення свободи слова, контролювання права зборів, утиски з боку податкової інспекції та кричущий бандитизм дорожньої міліції, проте, меркнуть на тлі жорстокого моріння голодом дітей-інвалідів з боку тих, кого держава уповноважила захищати їх.

Турбота про дітей - один з визначальних ознак української культури. Сім`ї готові піти на все, лише б у їхніх дітей ні в чому не було нестачі і перспективне майбутнє.

Але не всі так відповідально ставляться до дітей. Минулої неділі досить шанована лондонська газета «The Sunday Times» опублікувала статтю про ретельно проведене розслідування навмисного жорсткого поводження з дітьми-інвалідами та моріння їх голодом у Державному дитячому будинку м.Торез, неподалік від Донецька. Директор дитячого будинку відкидає висунуті звинувачення.

Історія, що стала відомою завдяки Терезі Філлмон (Teresa Fillmon), виконавчому директору дитячої благодійної організації «His Kids too!», Демонструє не просто порушення прав людини, а кричущі факти зневаги щодо обов`язків і знущання над дітьми.

Згідно з хартією ООН, всі люди мають права, незалежно від хвороби або інвалідності, але не в дитячому будинку Торез, де поширена така думка: «від цих дітей нікому жодної користі, а значить, можна дозволити їм загинути». Ця думка подібна до принципів нацистів, які посилали тисячі душевнохворих у газові камери. Таке ставлення неприйнятно в Європі двадцять першого століття.

Олександр Васякін, головний лікар дитячого будинку в м. Торез, скаржиться, що у нього недостатньо продуктів і засобів для забезпечення належного харчування дітей, однак, на думку очевидців, він перешкоджає іноземній допомозі, а варто приїхати інспекторам або чиновникам, як головлікар вдається до обману .

Дітей перевдягають у кращий одяг, замінюють брудну постільну білизну, застеляють нові простирадла, з`являються іграшки, дітям, які страждають нетриманням сечі, надягають підгузки, а найтяжчих хворих ховають подалі, замикаючи  подалі від чужих очей.

За останній рік 20 дітей померли не через свою інвалідність, а від хвороб, придбаних внаслідок недоїдання. Замість того, щоб звертатися за державною і навіть міжнародною допомогою, працівники дитячого будинку годують дітей з ложки густим варивом, витрачаючи трохи більше хвилини на одну дитину, ледь даючи проковтнути їжу. Більшість їдять мало, до того ж їх годинами залишають страждати у власній сечі та у блювотних масах.

Потрібно також з`ясувати, чому були видані свідоцтва про смерть на дітей, які, очевидно, померли через недоїдання, чому державний апарат або навіть співробітники не підняли тривогу, і чому дітям просто дали померти. Необхідно провести розслідування і змусити тих, хто навмисно чи через недбальство дозволив дітям страждати, відповісти за всією суворістю закону.

На жаль, як з`ясував на власному досвіді Максим Мелецький, двадцятирічний студент юридичного факультету, який ріс у дитячих будинках і страждає на церебральний параліч, цей випадок не єдиний. Зараз Максим подорожує по країні, збираючи свідчення дітей, які, як і він сам, постраждали від нелюдського поводження і образ.

Згідно з цими свідченнями, дітей регулярно б`ють залізними прутами, морять голодом, прив`язують до батарей, гвалтують і навіть «здають напрокат» педофілам, а якщо діти скаржаться, то їх арештовує міліція, на них надягають наручники, як на «психічно неврівноважених», або ж їм загрожують чиновники.

З іншого боку, в Україні є дитячі будинки, в яких успішно працюють люди, які присвятили себе цій справі. Вони ставляться до дітей як до власних.

Київський Клуб Львів знайшов багато таких будинків, працівники яких роблять все можливе за державні кошти, а також залучають фінансування місцевих інвесторів не заради власної наживи, а для створення хороших умов для тих, кому не пощастило в житті.

Міжнародна мережа громадських організацій представила систему дитячих будинків «сімейного типу», де діти ростуть разом з «братами і сестрами» в маленьких сімейних осередках, але вони зіткнулися з жорстким опором з боку державного апарату і правлячих кіл суспільства.

Єдиний порятунок цих нужденних дітей - мільярдер Рінат Ахметов, який витратив мільйони на те, щоб до 2017 року закрити всі державні дитячі будинки в Україні і замінити їх дитячими будинками «сімейного типу», що відповідають європейським стандартам. І він має рацію, оскільки на сьогодні значна частина ув`язнених в українських в`язницях - це колишні вихованці дитячих будинків.

Ця історія буде мати резонанс у всьому світі, і це справедливо. Про Україну будуть судити не за кількома жорстокими людми, а за тим, як ця ситуація вирішується владою. Однак ми повинні подивитися на себе, адже далі неможливо дивитися в інший бік.

Українському принципу: «Моя хата з краю - нічого не знаю» немає місця в сучасному світі. Якщо ми усвідомлено закриваємо очі, дозволяючи дітям страждати, то ми всі винні у своїй бездіяльності.

Мартін Нан(Martin Nunn) - директор служби по зв`язках з громадськістю фонду «Спочатку люди». З ним можна зв`язатися за адресою: martin.nunn @ wipr.com.ua.

Мартін Фолі (Martin Foley) - лондонський журналіст, який займається приватними розслідуваннями.

Більш детально див тут: http://www.kyivpost.com/news/opinion/letters/detail/96864/ # ixzz1DeK1ipsl

УНІАН в Google News