Чому в Україні помирають діти на уроках фізкультури?

12-річний хлопець без нирки грає у юнацькій збірній по футболу. Це йому категорично заборонено, але він годує сім’ю...

Кінець навчального року в Україні ознаменувався трагічним випадком у школі – на уроці фізкультури у селі Стара Некрасівка на Одещині помер 15-річний учень. Смерть дитини настала миттєво, під час гри у футбол. Причиною, за попереднім діагнозом, стала мозкова кома та крововилив у стовбур головного мозку. Нагадаємо, що у 2008 році на уроках фізкультури в Україні померли 7 школярів. 

Щоб дізнатися, як сьогодні проходить фізичне виховання школярів, ми завітали до столичної Гімназії біотехнологій №177. 

Потрапивши до холу, чуємо ритмічний стукіт м’ячика. Це старшокласники грають у настільний теніс за новеньким сучасним столом.

За розкладом урок фізкультури у 7-Б.

– Клас! “Замок” за спиною! –  проводить на шкільному стадіоні розминку вчитель фізкультури Валентина Сидоренко. – Вдих-видих!

Діти виконують легкі фізичні  вправи, активно вимахують руками і ходять напівзігнутих. Після розігріву, за програмою, здача нормативів з метання на дальність. В очікуванні своєї черги на кидок, одні учні сидять на траві, а інші окуповують гімнастичний комплекс – підтягаються чи “ходять на руках”.

– Що тобі найбільше подобається на уроках фізкультури? – питаю у невеличкого хлопця в окулярах, що сидить окремо від усіх на полі.

– Грати у футбол, – впевнено відповідає Тарас.

– А найбільш складно?

– Бігати крос і стрибати у довжину.

– А нормативи важкі для виконання?

– В принципі, так.

Хоча Тарас і любить футбол, але шкільну секцію з цього виду спорту не відвідує. Каже, “немає часу”. Після школи він займається музикою – грає на фортепіано.      

В цілому учні задоволені уроками фізкультури.

– Якщо б не було фізри, то навіщо взагалі до школи ходити? – щиро дивується юний спортсмен.

Найбільш до вподоби дітям ігрові види спорту, а от вправи на витривалість і швидкість не кожному до душі. До речі, після трагічних випадків у 2008 році, Міністерство освіти заборонило проведення кросів, та і нормативи всі тимчасово були зняті. А у 2009 році МОН затвердило нову програму з фізичного виховання школярів, в якій всі нормативи були знижені і крос залишили.

– Як вплинуло зниження нормативів на фізичну підготовку дітей? – цікавлюся у вчительки фізкультури.

– Це добре вплинуло на оцінки, на здоров’я. А на фізичну підготовку – не дуже добре, – розповідає Валентина Павлівна. – Коли знижуються нормативи – знижується віддача. Хоча попередні нормативи були дуже високі, завищені, для добре підготовлених дітей. А у нас зараз діти дуже ослаблені. Перед початком уроків основну частину дітей привозять до школи на машинах, вони мало рухаються, мало хто займається у спортивних секціях.

І Валентина Павлівна з ностальгією згадує колись активне спортивне життя школярів і популярність ДЮСШ.

– А які вправи школярам найбільш до вподоби і що дається найважче?

– Дітям дуже подобаються ігрові види спорту, естафети, але ж нормативи є нормативи, програма є програма. Ми повинні виконувати. Кроси не люблять. Але у нас дуже індивідуальний підхід по кросах. 

– Я 15 років працюю в школі. Здорових дітей практично нема, – з жалем констатує медсестра гімназії Валентина Мягкоход.

І на підтвердження свої слів Валентина Григорівна дістає “листки здоров’я” на школярів, де навпроти кожного прізвища зазначений стан здоров’я дитини, прописані різні хвороби і група з фізкультури (основна чи спеціальна). “Астма, сколіоз, гастрит”, – рясніє дитячими діагнозами невеличкий папірець, який перед початком уроку фізкультури потрапляє до рук вчительки, адже запам’ятати стан здоров’я всіх учнів неможливо. Тож враховуючи всі недуги, фізрук намагається знайти індивідуальний підхід для кожної дитини. (В Україні кількість учнів, які належать до спеціальної медичної групи, на початок 2008 року становила 4,2% від загальної кількості школярів).

Звісно, трагічні випадки не можуть бути причиною згортання спорту у школах. Зменшення навантаження і зниження нормативів мало б бути компенсовано збільшенням годин, відведених на фізичне виховання школярів. Минулий уряд Тимошенко заявляв про необхідність збільшення фізичної активності дітей до 10-12 годин на тиждень. Сьогоднішній міністр освіти Табачник обіцяє відвести на фізкультуру до 8 годин. А поки школярі мають лише два заняття на тиждень.  

Але треба враховувати і можливість проведення уроків фізкультури. Учням гімназії №177 в цьому плані пощастило. У них є не тільки сучасне спортивне поле і зал, а й зал тренажерний, вони можуть відвідувати секції з футболу, баскетболу, шахів, для дітей початкової школи існує “група здоров’я”. Але за даними тодішнього міністра освіти Івана Вакарчука, кожна десята школа в Україні не має спортивного залу, а 40% діючих спортзалів не відповідають сучасним вимогам. Отже, близько половини школярів не мають можливості повноцінно займатися фізкультурою.

– Говорити зараз про фізичні навантаження зовсім не правильно, тому що тільки 1/3 дітей з цим справляється задовільно, – розповідає УНІАН доктор медичних наук, заввідділом медичних проблем здорової дитини і преморбідних станів Інституту педіатрії, акушерства і гінекології АМН України Людмила Квашніна. – На сьогодні склався певний спосіб життя, як дорослих, так і дітей. Наші діти перебувають у постійній гіподинамії – це вже ні для кого не секрет. Згадайте наше дитинство – з вулиці неможливо було забрати: скалки, скакалки, лапта... А зараз? Ми вдягнули на дитину крокометр. І в результаті – 500 кроків за добу. При необхідності 10 тисяч кроків. Дитину привезли до школи, вона походила між туалетом і їдальнею, її забрали і вдома вона сіла біля екрану комп’ютера чи телевізора. Так при чому тут фізичне навантаження? Це неготовність серцево-судинної системи взагалі до якогось стресового стану. А якщо перед цим дитина ще перехворіла, перенесла якусь інфекцію, то будь-яке навантаження, будь-який емоційний стрес може привести до такого стану. Після війни життя було не краще, харчування погане, недостатнє. Але цих ситуацій було менше, тому що був інший спосіб життя – велика рухлива активність.

Квашніна запевняє, що летальні випадки на уроках фізкультури були завжди, просто у радянські часи цю інформацію не доводили до широкого загалу.

Деякі експерти вбачають проблему у медичних оглядах. Сьогодні всі українські школярі кожного року проходять профгляд. А учні 5-х, 9-х і 11-х класів – диспансеризацію, тобто обстеження основними фахівцями: лор, окуліст, хірург, ендокринолог, стоматолог і т.д. Але всі ці огляди дуже поверхневі. За день через руки і очі лікарів проходить череда з декількох сотень дітей. Тому ретельність і якість такого “обслідування” дуже сумнівна. 

До речі, в Управлінні освіти Запоріжжя констатували, що причиною смерті двох дітей (в листопаді 2008 року в актовому залі запорізької гімназії №93 померла семикласниця, а перед цим у жовтні на уроці фізкультури в запорізькій школі помер хлопець) стала відсутність необхідного медобслуговування школярів.

– Проведення профоглядів треба змінювати. Тому що та система, яка є на сьогодні, вона неефективна, – запевняє Квашніна. – Профогляд обов’язково має бути за участю батьків. Є діти, які легко йдуть на контакт, спілкуються, а є такі, що замовчать і ніколи не пожаліються, тому що бояться. Треба говорити про можливість надання нашим дітям проведення комплексного обслідування (причому з проведенням обов’язкового ультразвукового скринінгу. щоби виявити можливі аномалії, не видимі оку), щоб отримати чітку інформацію, що може дитина і у фізичному плані, і в інтелектуальному. Багато дітей не витримують того навантаження, яке на сьогодні існує у школі. Навіть не фізичного. Постійно існуюче тривале розумове навантаження призводить до значного зниження резервних можливостей організму і від цього страждає і нервова система, і імунітет. Ми дуже мало знаємо про своїх дітей. Як приклад, ми обрали групу школярів і проводили тренінгові дослідження. 12 років хлопчику і у нього виявляється одна нирка. Хлопець у юнацькій збірній по футболу. Навіть у спорті недостатньо уваги приділяють обслідуванням. Ми кажемо, що йому категорично заборонений футбол, а дитина годує всю сім’ю. Батьки повинні спостерігати за дитиною. Якщо ми хочемо зберегти здоров’я дитини, треба у це щось вкладати.

Спорт – це здоров’я. Але не секунди й кілометри мають визначати рівень фізичної підготовки дитини. Якби була можливість обирати, одні школярі залюбки грали у волейбол чи футбол, інші відвідували каток чи басейн, а для когось улюбленими заняттями залишилися б стрибки і біг. Але поки такої можливості нема, і українські школярі працюють на нормативи, щоб отримати гарну оцінку.   

Анна Ященко