В Україні масово процвітає явище гіпердіагностики, додаткових необґрунтованих обстежень і навіть хірургічних операцій. Це загрожує особливо тоді, коли лікар бачить, що ви платоспроможний пацієнт. Тоді він ставить безліч діагнозів, і призначає якнайбільше обстежень. Поки лікар не буде мати достойної зарплату, доти він шукатиме додаткові шляхи для заробітку.УНІАН попросив відкоментувати це провідних медиків...
ЛІКАРЯМ ТРЕБА ЗАРОБЛЯТИ, ЩОБ ЯКОСЬ ВИЖИВАТИ
Професор Микола Поліщук, радник президента України, голова Національної ради з питань охорони здоров’я населення
У Харкові проходить нині фармацевтичний конгрес. І у кулуарах провідні професори-медики розповідають мені, що зараз ця тенденція процвітає. В Україну дуже активно і масово завозять діагностичне обладнання (і у приватні, і у державні клініки). І, дійсно, якщо лікар бачить, що ви можете заплатити, він ставить вам і більше діагнозів, і призначає якнайбільше обстежень. Це у кращому випадку. У гіршому - платоспроможного пацієнта починають невмотивовано лікувати. Мотивація лікаря - відпрацювати вартість обладнання, можливо, підзаробити. Поки лікар не буде мати достойної зарплату, доти він шукатиме додаткові шляхи для заробітку - додаткове обстеження, призначати пробне лікування. З іншого боку, додаткова діагностика потрібна для того, щоб виключити наявність хвороби, щоб запобігти їй. І це нормально. Таке не слід засуджувати.
Однак сьогодні основна мотивація лікаря, щоб було більше хвороб та хворих, на яких можна було б заробити. У нас нема ідеології, направленої на те, щоб лікар був зацікавлений у тому, щоб хворих було менше.
Треба вводити інститут сімейного лікаря, який би відповідав за пацієнта і був би зацікавлений у протилежному - щоб його хворий витрачав менше грошей на своє лікування. Сімейний лікар має бути не на зарплаті. Він має бути фондорозпорядником поосібного фінансування своїх пацієнтів. Механізм такий, наприклад, сімейному лікарю виділили 200 тисяч гривень, на які він має забезпечити первинну допомогу своїм пацієнтам (не стосується важких травм, ургентних станів). І уся його діяльність буде направлена на профілактику, запобігання хворобам, на те, щоб витратити якнайменше грошей на пацієнтів, бо ж йому в результаті більше лишиться коштів. Але за ним має бути жорсткий контроль. Тобто треба розділити "замовника" і "надавача" медичних послуг. Так само їх розділити і у лікувальних закладах. Управління охорони здоров’я чи відділ охорони здоров’я є замовником медичних послуг і замовляє у певній лікарні пролікувати за бюджетні кошти тисячу хворих. І більшу кількість медичний заклад не обстежить і не пролікує (інакше гроші забиратимуться з фонду зарплати або розвитку лікарні). При цьому мають бути розроблені стандарти, протоколи діагностики, лікування. Для цього просто необхідно прийняти нормативні акти.
Щоб цього не було, потрібно змінити ситуацію.Треба проводити швидкі радикальні структурні реорганізація в українській системі охорони здоров’я взагалі. Еволюційні зміни нічого не дадуть. А ще міняти філософію у суспільстві.
Явища гіпердіагностики, необгрунтованого призначення ліків - не є суто українською медичною особливістю. Таке є у багатьох інших країнах світу. Багато що залежить від етики, порядності конкретного лікаря. А ще від рівня розвитку самого суспільства. У високорозвинених країнах, де у лікаря висока зарплата, де він користується високим авторитетом, вам не призначать зайву процедуру чи непотрібне втручання, бо завтра імідж такого лікаря впаде, і він втратить пацієнтів. А у такому суспільстві, як наше, стоїть питання, як заробити гроші, бо ж треба якось виживати...
УКРАЇНА - "АФРИКА", А ЇЇ ГРОМАДЯНИ - "ПІДДОСЛІДНІ МИШІ" 
Семен Глузман, психіатр, правозахисник, директор українсько-американського бюро із захисту прав людини
Як лікар, я у вигіднішій ситуації, аніж пересічний українець, який далекий за родом діяльності від медицини. Коли мені чи моїм рідним потрібні послуги лікаря, насамперед намагаюсь з’ясувати, хто з лікарів чого вартий. Тому самі лікарі більш-менш захищені від цих явищ.
Проблема гіпердіагностики та необгрунтованих призначень ліків - надзвичайно глибока тема для обговорення. Зокрема, за цим стоять фармфірми. Коли вам лікар виписує ліки, ви не можете знати його справжню мотивацію - можливо за цей препарат йому проплатили, а ви – просто об’єкт експерименту абощо. Україна ж стала "африкою", а її мешканці - "піддослідними мишами". Таке є й у інших країнах світу, але ж не у таких величезних масштабах.
ЛІКАР ОТРИМУЄ 10 % ВІД ВАРТОСТІ ПРЕПАРАТАВалентин Черних, ректор Національного фармацевтичного університету, професор, доктор хімічних та фармацевтичних наук
Ця тенденція поширена і за кордоном, і у нас. Щоб викорінити цю ганебну практику, треба воля державних мужів. У нас немає, на жаль, розуміння того, що якщо лікар чи клініка отримала ліцензію, то вони мають нею дорожити.
Усім відомо, що лікар отримує 10 відсотків від вартості призначених ним ліків. Тож, яка фармацевтична фірма більше дасть грошей, такий препарат він призначить. Добрі вони чи ні - у цьому випадку це нікого не турбує. А це вже чистий бізнес...
Вважаю, що час поновити наказ № 360 2005 року, відповідно до якого переважна кількість ліків має відпускатися за рецептом (і так вважає значна кількість моїх колег в Україні). Треба повернути ситуацію, коли аптека працює на здоров’я пацієнта, а не на користь фармацевтів, які зацікавлені продати дорожчі ліки. У цивілізованих країнах людина не може без рецепта купити найбанальніші ліки. Натомість в українських аптеках забули, що таке рецептурний бланк. А рецепт - це законодавчий документ, за який лікар несе серйозну юридичну відповідальність. Якщо ми змусимо лікарів виписувати рецепти, то вони відповідальніше почнуть ставиться до призначень лікарських засобів.
ФЕЛЬДШЕРСЬКО-АКУШЕРСЬКІ ПУНКТИ ЦЕ ЯВИЩЕ ОМИНУЛО Сергій Шевчук лікар, член фракції БЮТ
Ще з десяток років тому говорили про настороженість щодо певних хвороб, зокрема онкологічних, туберкульозу тощо. Нині спостерігається зворотнє явище, коли, бачачи, що пацієнт платоспроможний, лікарі призначають додаткові, непотрібні діагностичні процедури, дорогі ліки, хоча є їхні аналоги значно дешевші.
Таким чином, гроші пацієнта ідуть, по-перше, на обслуговування медперсоналу, по-друге, на цьому добре заробляють фармацевтичні фірми, які поширюють свої препарати. Іноді успішні, а іноді й неефективні. Такі процеси відбуваються і у приватних, і у державних клініках, хіба що фельдшерсько-акушерські пункти оминули.
МРІЯ ФАРМАЦЕВТИЧНИХ КОМПАНІЙ - ХРОНІЧНО ХВОРИЙ З ДЕСЯТКОМ ДІАГНОЗІВ
Борис Скачко, лікар-фітотерапевт Гіпердіагностика має служити цілям пацієнта, а не лікарю. Є дві сторони цих явищ. Позитив у тому, що гіпердіагностика може послужити пацієнту на добро, змусивши до його дій. Лікарю іноді дуже важко переконати людину змінити спосіб життя на здоровий, і у цьому разі можливо є сенс трохи “припугнути”... Наприклад, люди з легкістю ставлять до діагнозу "гастрит", вважаючи його легким нездужанням (хоча це є передпухлинний стан). Коли говориш, щоб пацієнт перевірився щодо гастриту з імовірністю виразки - то тут вже людина починає діяти.
Якщо ж гіпердіагностика використовується з метою призначити дороговартісні ліки чи обстеження, то ці явища ганебні, бо ущемляють інтереси пацієнта.
Робота лікаря має бути направлена на профілактику, запобігання хворобам, а не навпаки, як це є в системі охорони здоров’я України – на хворобу, на закупівлю ліків. Щороку українці на 25 % більше з’їдають медикаментів, а здоровішими не стають. Бо хімічні речовини у принципі не можуть нести здоров’я. Вони просто зміщують ситуацію і подовжують життя людині, прибирають гострий процес. У цьому суть їхньої дії. Люди мають знати, що мрія фармацевтичних компаній - це хронічно хвора людина з десятком діагнозів, яка лікується усе життя. Від системи охорони здоров’я залежить лише 5-10 % здоров’я людини, а 50 % - від способу життя.
Опитувала Юлія Мартиненко
